Чому державна допомога «зеленій» генерації залишається неоціненою в АМКУ

Текст: Євген Дудник, експерт «Ліги антитрасту»

Зелена енергетика є однією з найбільш швидко зростаючих галузей в економіці України. Завдяки економічному стимулюванню в Україні потужність об’єктів «зеленої» енергетики у 2017 році зросла на 30%, у 2018 році на 66%, та майже втричі впродовж 2019 року.

Розвитком «зелених» активів в Україні зацікавився не тільки вітчизняний бізнес (так, славнозвісний ДТЕК), а навіть й іноземні інвестори, які визнали прийшли умови інвестицій у цю галузь в Україні надзвичайно привабливими.

«Зелене» енергетичне виробництво в Україні почало розвиватися так стрімко, що в держави вже не вистачає коштів для погашення боргів перед зеленими виробниками. Обсяг заборгованості за вже відпущену електроенергію у І половині 2020 року сягнув близько 14 млрд грн.

У ЗМІ усе частіше лунають звинувачення у бік «зеленої» енергетики, яка розбалансовує енергетичний ринок та призводить до здорожчання електроенергії; у бік компаній, які інвестують у неї, розвивають її, та відповідно отримують прибутки; а також у бік уряду, який не здатен дати раду новоствореному енергетичному ринку та намагається владнати проблеми, що на ньому виникають, за допомогою звичного для нього інструменту «ручного» регулювання.

То чому ж така складна, але водночас прогресивна реформа ринку електроенергії викликає стільки проблем запитань? Можливо тому, що реформація неможлива без одночасного впровадження відповідних механізмів контролю?

У випадку з «зеленою» електроенергією, одним з таких механізмів є інститут контролю державної допомоги суб’єктам господарювання, який Україна запозичила у Європі.

Закон «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» був прийнятий ще у 2014 році, набрав чинності у серпні 2017 року та надав українській владі в особі Антимонопольного комітету весь необхідний інструментарій для контролю за наданням державної допомоги не лише в енергетичній, а і в будь-якій іншій сфері (за деякими виключеннями).

Головна ідея цього Закону – державна допомога є недопустимою для конкуренції, та може бути дозволена лише у окремих випадках, за рішенням АМКУ, якщо він побачить, що вигоди для суспільства, які принесе надання державної допомоги, переважать обмеження конкуренції на ринку.

У розумінні Закону про держдопомогу, заходи зі стимулювання розвитку виробництва електроенергії з альтернативних джерел, передбачені Законами «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», в тому числі, спеціальний тариф, що встановлює НЕРЕКП та за яким закуповується електрична енергія, вироблена з альтернативних джерел енергії («зелений» тариф), надбавки до «зеленого» тарифу за використання у виробництві електричної енергії обладнання українського виробництва, сам факт гарантованого викупу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, мають усі передбачені Законом ознаки державної допомоги:

а) бенефіціарами таких заходів стимулювання є саме виробники «зеленої» електричної енергії, які відповідно до українського законодавства є суб’єктами господарювання (не залежно від їх розміру та країни реєстрації);

б) заходи зі стимулювання фінансуються за рахунок ресурсів держави. Найбільш дискусійне питання, але коли йдеться про підтримку бізнесу з боку держави, «державними ресурсами» прийнято вважати не суто кошти державного/місцевих бюджетів, а й будь-які фонди, ресурси, якими управляють чи розпоряджаються органи влади, або які накопичуються завдяки, у порядку, та на виконання рішень, прийнятих державними органами;

в) ці заходи спотворюють або загрожують спотворенням економічної конкуренції. Як зазначалося вище, на відкритому ринку споживачі навряд будуть купувати дорожчу електроенергію лише тому, що вона вироблена з альтернативних джерел. Але через втручання держави найдорожча «зелена» енергія викуповується у першу чергу. Виробники ж класичної та дешевшої електроенергії, вимушені конкурувати за покупця.

г) заходи зі стимулювання створюють переваги саме для виробники «зеленої» електричної енергії.

 

Тож навіть зважаючи на те, що Закон «Про альтернативні джерела енергії» був прийнятий ще у 2003 році, а Закон «Про ринок електричної енергії» – у квітні 2017 року, тобто ще до набрання чинності Законом «Про державну допомогу суб’єктам господарювання», Україна, знову ж таки, в особі АМКУ була зобов’язана оцінити вплив заходів зі стимулювання розвитку «зеленої» енергетики на конкуренцію.

У разі, якби АМКУ встановив, що умови, на яких виробники електричної енергії з відновлювальних джерел отримують державну допомогу, є недопустимими для конкуренції, або ж розмір такої допомоги був надмірним, Комітет зобов’язав би Міненерго ініціювати внесення змін до відповідних законів та підзаконних актів, які б вже враховували конкуренційний аспект.

Але поки що, наскільки можна стверджувати, виходячи з публічних комунікацій АМКУ, ні Міненерго, ні НКРЕКП не зверталися до АМКУ щодо оцінки такої програми державної допомоги. АМКУ ж, у свою чергу, не порушував цього питання за власною ініціативою, та відповідно, не здійснював оцінки впливу заходів зі стимулювання розвитку «зеленої» енергетики на конкуренцію.

За Законом про «Про державну допомогу суб’єктам господарювання», державна допомога, яка існувала на день набрання чинності цим Законом, та яка відповідно до рішення АМКУ визнана недопустимою для конкуренції, має бути приведена у відповідність із цим Законом не пізніше, ніж до 02.08.2022. Це, так би мовити, «внутрішньо-український» дедлайн, встановлений Законом.

В межах цього строку, проблема з оцінкою впливу «зеленої» енергетики на конкуренцію залишається суто внутрішньодержавною проблемою.

Ситуація може докорінно змінитися, якщо Україна на наведе лад з підтримкою «зеленої» енергетики до 2023 року, тобто до дедлайну, встановленого в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. Тоді цим питанням почнуть активно цікавитися з боку ЄС.

Наприклад, Секретаріат Енергетичного Співтовариства, членом якого є Україна. Ще у 2014 році, через невиконання Україною вимог статті 18(с) Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, яка передбачає заборону будь-якої державної допомоги, яка спотворює або загрожує спотворенням конкуренції шляхом надання переваги певним підприємствам або певним енергетичним ресурсам, проти України було порушено справу № ECS-8/14. Цю справу і досі не закрито. У Щорічному імплементаційному звіті Енергетичного Співтовариства за 2020 рік відзначено, що «з моменту набрання чинності Законом про державну допомогу суб’єктам господарювання в енергетиці не було прийнято жодного рішення. Відсутність активної системи примусового виконання законодавства про державну допомогу є предметом справи, розгляд якої триває».

Сумніватися у тому, що Європейська Комісія та Секретаріат Енергетичного Співтовариства знайдуть важелі впливу, аби примусити Україну до виконання взятих нею міжнародних зобов’язань щодо контролю за наданням державної допомоги, в тому числі, в енергетичному секторі, не варто. Справа лише в тому, наскільки швидко Україна відреагує на виставлену претензію.

Від цього залежатиме, наскільки відчутними для бізнесу та споживачів будуть наслідки невиконання Україною своїх міжнародних зобов’язань.

Тож наведення ладу у стимулюванні «зеленої» електроенергії – лише справа часу та ціни, яку заплатить за це бізнес та звичайні споживачі – ми з вами.